Пандемія не закінчиться за найближчі кілька тижнів. Хоча суворі обмежувальні заходи дозволили скоротити кількість заражених до тієї, яка була місяць тому, вірус знову став розповсюджуватися по експоненті, як тільки заходи призупиняли в Британії. Теперішня ситуація, скоріше за все, триватиме місяцями: несподівана комендантська година, непослідовні карантини, все більш безнадійні умови — хоча майже напевне вона зміниться в якийсь момент, коли напруга переллється через край. Щоб підготуватися до цього, захистімо себе й одне одного він загрози, яку несе вірус, продумаймо питання ризику й безпеки, які несе пандемія, та протистіймо катастрофічним наслідкам соціального устрою, з самого початку створеного зовсім не для того, щоб зберегти наше здоров’я.

Цей текст пропонує медичні поради, як мати справу з вірусом; цей звертається до того, наскільки важлива взаємодопомога. Тут ти можеш знайти список ініціатив із взаємодопомоги в США, а тут — у Німеччині. В цій таблиці зібрані ініціативи з взаємодопомоги під час карантину в Україні.

Пережити вірус

Давні форми анархістської організації та безпеки можуть багато запропонувати, коли йдеться про те, щоб пережити пандемію та паніку, нею спричинену.

Сформуй афініті групу (групу близькості)

З перспективи карантину можна багато сказати про те, як ми взагалі живемо. Ті, хто живуть у згуртованих сім’ях або радісних спільних будинках, опинилися в набагато кращій ситуації, ніж люди в розбитих шлюбах чи ті, хто живуть у величезних будинках самі. Це хороше нагадування про те, що в житті справді важливе. Не зважаючи на моделі безпеки, які репрезентує буржуазна мрія про нуклеарні сім’ї зі своїм житлом та зовнішню політику США, яка її відображає, єднання й турбота набагато важливіші за той вид безпеки, що базується на відгородженні від усього світу.

«Соціальна дистанція» не мусить означати повну ізоляцію. Ми не будемо в більшій безпеці, якщо наше суспільство скоротиться до купки атомізованих індивідів. Це не захистить нас ні від вірусу, ні від стресу в такій ситуації, ні від захоплення влади, що його готуються проводити капіталісти та державна влада. Точно так само, як старші люди ризикують заразитися вірусом, вони, наприклад, уже небезпечно ізольовані в цьому суспільстві; відрізати їх від усіх контактів з іншими не вбереже їхнє фізичне чи ментальне здоров’я. Нам усім потрібно бути включеними в згуртовані групи таким способом, що максимізує і нашу медичну безпеку, і колективну здатність насолоджуватися життям і діяти.

Вибери групу людей, яким ти довіряєш — в ідеалі, людей, з якими ділиш щоденне життя і в усіх з яких схожі фактори ризику і рівні толерантності до ризику. З метою пережити вірус, це має стати твоєю групою близькості (афініті групою), базовим будівельним блоком децентралізованої анархістської організації. Не обов’язково, щоб ви жили в одній будівлі, але важливо, щоб ви могли скоротити фактори ризику до тих, що спільні для вас і з якими вам комфортно. Якщо твоя група замала, ти будеш ізольован_ою — і це буде особливою проблемою, якщо захворієш. Якщо твоя група буде завеликою, ти матимеш справу з непотрібним ризиком заразитися.

Поговоріть одне з одним, поки не прийдете до набору однакових уявлень про те, наскільки ви будете взаємодіяти з ризиком заразитися. Це може бути будь-що: від повної індивідуальної фізичної ізоляції до використання антисептика, після того як торкаєшся поверхонь у публічних місцях. Якщо вам удасться мінімізувати ризик повзаємодіяти з вірусом поза групою, всередині неї ви все ще можете обійматися, цілуватися, готувати разом їжу, торкатися одних поверхонь. Важливо погодити рівень ризику, який ви колективно готові стерпіти, дотримуватися встановленої інструкції безпеки й чітко обговорювати,коли з’являється новий фактор ризику.

Це анархіст(к)и називають культурою безпеки — практика встановлення уявлень, які поділяють усі, щоб мінімізувати ризики. Коли ми маємо справу з поліцейськими репресіями та наглядом з боку держави, ми захищаємося, поширюючи інформацію між тими, кому її потрібно знати. Коли ми маємо справу з вірусом, ми захищаємося, контролюючи напрямки, за якими інфекція може поширюватися.

Взагалі уникнути ризику неможливо. Ідея в тому, щоб визначити, до якого ризику ви готові й поводитися так, що якщо щось піде не так, ти не шкодуватимеш, бо знатимеш, що вжи_ла всіх необхідних застережних заходів. Ділячи своє життя з групою близькості, ти отримаєш все найкраще від безпеки та добросусідства.

Щоб дізнатися, як продовжувати організацію в безпечних цифрових платформах з іншими товариш(к)ами, не зважаючи на «соціальне дистанціювання», читай тут.

Сформуй мережу

Звісно, лише вашої групи близькості не достатньо, щоб забезпечити всі ваші потреби. Що, якщо вам потрібні ресурси, до якого жодне із вас не може безпечно отримати доступ? Що, якщо ви всі захворієте? Вам потрібно бути поєднаними з іншими групами близькості в мережу взаємодопомоги так, щоб якщо якась із груп перевантажена, інші могли прийти їй на допомогу. Беручи участь у такій мережі, ви можете розповсюджувати ресурси й підтримку без потреби піддаватися однаковому рівню ризику. Ідея в тому, щоб коли люди з різних груп мережі взаємодіють, задіювати більш суворі заходи безпеки, щоб мінімізувати додатковий ризик.

Словом «взаємодопомога» останнім часом багато розкидаються, навіть політики(ні). У своєму справжньому значення взаємодопомога описує не програму неспрямованої допомоги, як діють благодійні організації. Це скоріше децентралізована практика взаємної турботи, з допомогою якої учасни_ці мережі впевнюються, що всі отримують те, чого потребують, отже, кожне має причину докладатися до благополуччя всіх інших. Це не принцип послуга-за-послугу, а радше взаємообмін турботою й ресурсами, який створює щось на зразок надлишковості й життєздатності, які можуть утримати спільноту в складні часи. Мережі взаємодопомоги процвітають тоді, коли вдається побудувати взаємну довіру з іншими на довгий період часу. Тобі не обов’язково знати всіх у мережі чи відчувати симпатію до всіх, але всі мають вкладати в мережу достатньо, щоб ваші спільні зусилля створювали відчуття надлишковості.

Може здаватися, що структура взаємності працює на соціальне розшарування, в якій люди зі схожих соціальних класів і зі схожим доступом до ресурсів притягуються одне до одного, щоб отримати найкращу віддачу за інвестицію власних ресурсів. Але групи з різним досвідом можуть мати доступ до широкого ряду різного типу ресурсів. У ці час фінансова забезпеченість може виявитися не такою цінною, як уміння працювати з сантехнікою, розмовляти певним діалектом чи соціальні зв’язки в спільноті, про яку ти ніколи б не подума_ла, що можеш від неї залежати. В усіх є достатньо причин розширювати свої мережі взаємодопомоги настільки далеко й широко, наскільки це можливо.

Фундаментальною тут є те, що в безпеці нас утримують зв’язки з іншими, а не захист від них чи влада над ними. Виживальни_ці, які зосередилися на тому, щоб сформувати особистий запас їжі, інструментів і зброї додають фрагменти до пазлу апокаліпсису в стилі всі-проти-всіх. Якщо ти вкладеш усю енергію в індивідуальні рішення, залишаючи всіх решта боротися за виживання наодинці, твоя єдина надія — це виграти в гонці озброєння. Та навіть якщо тобі це вдасться, коли не буде більше тих, на кого цю зброю можна навести, ти будеш останнь_ою, хто залишил_ась, і ця зброя буде останнім інструментом у твоєму розпорядженні.

---

Як ми співвідносимось із ризиком

Поява нової потенційно смертельної інфекції вимушує всіх нас думати про те, як ми співвідносимось із ризиком. Що варте того, щоб ризикувати життям?

Обміркувавши це, більшість із нас прийде до висновку, що за інших рівних умов ризикувати своїм життям, просто щоб продовжувати грати свою роль у капіталізмі, того не варте. З іншого боку, ризикувати життям може бути вартим того, щоб захистити одне одного, потурбуватися одне про одного, щоб захистити нашу свободу й можливість жити в егалітарному суспільстві.

Так само, як повна ізоляція не убезпечує старших людей, намагання повністю уникнути ризику не вбереже нас. Якщо ми триматимемося тільки себе, в той час як ті, кого ми любимо, захворіватимуть, наші сусід(к)и помиратимуть, а поліцейська держава забиратиме останні залишки нашої автономії, ми не будемо в більшій безпеці. Буває багато різних видів ризику. Ймовірно, приходить час, коли нам треба переоцінити, які ризики ми готові брати на себе, щоб жити гідно.

Це приводить нас до питання того, як пережити всі непотрібні трагедії, які влада та глобальна економіка накидує на нас у контексті пандемії — не кажучи вже про непотрібні трагедії, які вони вже створювали. На щастя, ті ж структури, що можуть сприяти нам у тому, щоб пережити вірус разом, також можуть озброїти нас, щоб йому протистояти.

---

Пережити кризу

Прояснімо: тоталітаризм — більше не загроза у майбутньому. Заходи, які застосовують по всьому світу, тоталітарні в усіх значеннях цього слова. Ми спостерігаємо односторонні укази урядів про заборону подорожей, цілодобові комендантські години, справжній воєнний стан та інші диктаторські заходи.

Це не означає, що ми не повинні вживати заходів, щоб захистити одне одного від розповсюдження вірусу. Просто потрібно визнати, що заходи, яких вживають різні уряди, базуються на авторитарних засобах й авторитарній логіці. Подумай про те, наскільки більше ресурсів витрачають на армію, поліцію, банки й фондові біржі, ніж на охорону здоров’я населення чи допомогу людям, щоб ті могли пережити кризу. Все ще легше бути заарештованими за бродяжництво, ніж отримати тест на вірус.

Так само, як вірус показує нам правду про те, як ми вже живемо — про наші стосунки й житла — він також показує, що ми вже живемо в авторитарному суспільстві. І прихід пандемії лише робить його офіційним. Франція випустила на вулиці 100 тисяч поліцейських, на 20 тисяч більше, ніж у пік протестів жовтих жилетів. Біжен_ок у пошуку притулку розвертають уздовж кордонів між США й Мексикою та Грецією й Туреччиною. В Італії та Іспанії банди поліцейських нападають на бігун_ок. В Україні чоловіка, який переплив Дніпро, затримували десять поліцейських.

У Німеччині поліція в Гамбурзі скористалася ситуацією, щоб витіснити самоорганізований намет біжен_ок, який простояв кілька років. Не зважаючи на карантин, поліція в Берліні все ще погрожує розігнати анархістський колективний бар. В інших регіонах поліція, одягнена в повне обмундирування пандемічних штурмовиків, здійснює рейди на центри для біжен_ок.

Гірше за все те, що це відбувається з мовчазної згоди більшості населення. Влада може зробити практично будь-що в ім’я захисту нашого здоров’я — аж до того, щоб вбивати нас.

Коли ситуація загострюватиметься, ми скоріше за все побачимо, як поліція та армія використовуватиме все ближчі до смертельних заходи. В багатьох частинах світу їм єдиним дозволено вільно збиратися у великій кількості. Коли поліція складає єдину соціальну групу, яка може масово збиратися, єдине слово, яким можна описати форму нашого суспільства — поліцейська держава.

Знаки того, що ми рухаємося в цьому напрямку, з’являлися впродовж десятиліть. Капіталізм раніше спирався на те, щоб утримувати величезну кількість працівни_ць здатними працювати в промисловості. Як наслідок, неможливо було оцінювати життя так дешево, як зараз. Коли глобалізація капіталу та автоматизація зменшили залежність від працівни_ць, робоча сила світу плавно перейшла в сферу послуг, виконуючи роботу, не критичну для функціонування економіки, а отже, менш надійну та гірше оплачувану. В цей час уряди ставали все більш залежними від насилля воєнізованих поліцейських, що контролюють заворушення та гнів.

Якщо пандемія протриває достатньо довго, ми, ймовірно, побачимо більше автоматизації: автівки на автопілоті становлять меншу загрозу заразитися для буржуазії, ніж водій_ки Уберу — а звільнені працівни_ці будуть поділені між репресивними сферами (поліція, військові, приватна охорона, приватні військові підрядники) і прекарними працівни_цями, вимушеними сильно ризикувати, щоб заробити копійки. Ми прискорено рухаємося до майбутнього, в якому привілейований клас здійснює віртуальну працю через засоби електронного зв’язку в ізоляції, в той час як величезна поліцейська держава захищає їх від витратного матеріалу — нижчого класу, який бере на себе більшість ризиків.

Мільярдер Джефф Безос уже додав 100 тисяч робочих місць в Амазон, очікуючи, що його компанія повсюди витіснить з ринку місцеві крамниці. Крім цього, Безос не дає своїм працівни_цям у Whole Foods оплачувану відпустку, хоча вони постійно стикаються з ризиком у сфері послуг. Утім, він платитиме їм на два долари більш впродовж квітня. Коротше кажучи, він усе ще вважає їхні життя нічого не вартими, але визнає, що за їхні смерті потрібно краще платити.

Такий контекст обов’язково призведе до бунту. Імовірно, ми побачимо якісь соціальні реформи, спрямовані на те, щоб заспокоїти населення — принаймні тимчасові, щоб пом’якшити вплив пандемії — але вони прийдуть пліч-о-пліч із державним насиллям, що все більше зростатиме і яке ніхто не може уявити без чогось, що неправильно інтерпретують як захист нашого здоров’я.

Насправді, держава сама ж і є найбільш небезпечною для нас, оскільки вона застосовує кардинально нерівний розподіл ресурсів, що і змушує нас стикатися з таким незбалансованим розподілом ризиків. Якщо ми хочемо вижити, ми не можемо вимагати лише більш справедливих політик — ми також маємо делегітимізувати та підважити владу держави.

Стратегії опору

З цією метою ми закінчуємо кількома стратегіями опору, які вже починають працювати.

Орендні страйки

У Сан-Франциско житловий колектив Station 40 проклав шлях, односторонньо оголосивши орендний страйк у відповідь на кризу:

«Терміновість ситуації вимагає рішучої та колективної дії. Ми робимо це, щоб захистити себе та нашу спільноту й потурбуватися про нас. Тепер більше, ніж коли-небудь ми відмовляємося бути в боргу та бути експлуатованими. Ми не розділятимемо цей тягар із капіталістами. П’ять років тому ми розбили спробу орендодавця виселити нас. Ми виграли завдяки солідарності наших сусід_ок та подрузів. Ми знову звертаємося до цієї мережі. Наш колектив почувається підготовленим до режиму укриття на місці, який починається опівночі по всій території затоки. Найбільш значущий акт солідарності для нас зараз — це страйкувати всім разом. Ми прикриємо вас, оскільки знаємо, що ви прикриєте нас. Відпочивайте, моліться, піклуйтеся одне про одного.»

Для мільйонів людей, які не зможуть оплатити рахунки, орендний страйк потрібен в силу необхідності. Незчисленні мільйони, що живуть від зарплати до зарплати, вже втратили роботу й прибуток і не зможуть заплатити за оренду в квітні. Найкращий спосіб підтримати їх — це всім нам страйкувати, зробивши неможливим для влади націлитися на всіх, хто не платить. Банки й орендодавці не повинні мати можливість і далі наживатися на орендар_ках й іпотеках, коли немає способів заробити. Це просто здоровий глузд.

Ця ідея вже поширювалася в багатьох різних формах. У Мельбурні, Австралія місцевий відділ Індустріальних Працівни_ць Світу просуває Заяву про орендний страйк COVID-2019. Rose Caucus закликає людей призупинити орендні, іпотечні та комунальні виплати під час епідемії. У штаті Вашингтон Орендний страйк Сіетл закликає до того ж. Орендар_ки житла в Чикаґо погрожують орендним страйком так само, як і люди в Остіні, Сент-Льюісі та Техасі. У Канаді організовується Торонто, Кінґстон і Монреаль. Інші розповсюдили документи із закликами до орендного й іпотечного страйку.

Щоб орендний страйк мав успіх на рівні країни, хоча б одна із цих ініціатив має отримати достатньо динаміки, щоб велика кількість людей були впевнені, що не будуть залишені напризволяще, якщо зобов’яжуться брати участь. Все ж, аніж чекати, що одна велика організація скоординує масовий страйк згори, найкраще буде, якщо ці зусилля почнуться на низовому рівні. Централізовані організації часто йдуть на поступки на ранніх етапах процесу боротьби, підриваючи автономні зусилля, що наділяють такі рухи силою. Найкраще, що ми можемо робити, щоб вийти з такої ситуації сильнішими, — це будувати мережі, які можуть захистити себе, незалежно від рішень згори.

Робочі та транспортні страйки

Сотні працівни_ць на атлантичних суднобудівних заводах у Сен-Назері почали страйкувати 17 березня. В Фінляндії водій_ки автобусів відмовилися приймати оплату від пасажир_ок, щоб убезпечити їх від зараження та протестувати проти ризику, якому самі підлягають, в процесі показуючи, що громадські перевезення могли би бути безкоштовними.

Якщо коли-небудь і був хороший час для понівеченого та прекарного робочого класу показати силу через страйки та зупинки в роботі, то він зараз. Хоч раз більшість населення співчуватиме, оскільки перебої в звичному порядку справ можуть також зменшити ризик поширення вірусу. Ми віримо, що замість добиватися покращення індивідуальних умов окремих працівни_ць через збільшення зарплати, найважливішою є розбудова мереж, які можуть перебити звичний порядок, порушити систему як ціле й вказати в напрямку революційного впровадження альтернативних способів жити й будувати стосунки. На цьому етапі легше уявити ліквідацію капіталізму, ніж що навіть у таких обставинах його можна реформувати так, щоб він служив усім нашим потребам справедливим і рівним чином.

В’язничні бунти

Бунти у в’язницях Бразилії та Італії вже призвели до кількох утеч, включно з масовими втечами. Сміливість цих ув’язнених має нагадати нам про всі пригнічені групи, які тримають не на виду та які страждатимуть найбільше в часи таких катастроф, як ця.

Це також може надихнути нас: замість слухатися наказів і продовжувати ховатися, в той час як увесь світ перетворюється в матрицю з тюремних камер, ми можемо діяти спільно, щоб вирватися.